адаптація дитини до ДНЗ

Як допомогти дитині адаптуватися до ДНЗ

1.      Батькам не залишати дитину в дитячому садку на цілий день. Перший тиждень бажано  – на 2-3 години, потім час необхідно поступово збільшувати до 5-6 годин.

2.      Створити спокійний, безконфліктний клімат у сім’ї, берегти ослаблену нервову систему малюка. У ДНЗ і вдома не збільшувати, а зменшувати навантаження..

3.      Не реагувати на витівки малюка і не карати за капризи у період адаптації до ДНЗ,

4.      Батькам слід гратися з дитиною, використовуючи домашні іграшки, у гру „Дитячий садок”, де одна з іграшок буде дитиною. Простеживши, що „робить” ця іграшка, що говорить, допомогти дитині знайти іграшці друзів. Вирішенню проблем дитини сприятиме орієнтування гри на позитивні результати.

5.      Із самого початку батькам слід допомогти дитині легко увійти до дитячого садка. Адже вона вперше в житті розлучається з домівкою, з батьками, віддаляється від них, хоч і на кілька годин.

6.      Розлучаючись з дитиною під час ранкового прощання у дитячому садку батькам варто пообіцяти дитині, що вони неодмінно за нею повернуться. Мамі і татові потрібно постійно говорити дитині, що вони її люблять.

7.      Коли зранку батьки приводять малюка в ДНЗ, вихователі мають допомогти їм попрощатися з дитиною легко і швидко. Звичайно, батьки турбуються про те, як буде їхньому малюку в дитсадку, але довгі прощання зі стурбованим виразом обличчя стривожать дитину, і вона довго не відпускатиме тата чи маму.

8.      Необхідно й у вихідні дні дотримуватися такого режиму дня, як і в дитячому садку.

9.      Не можна „кутати” дитину, одягати її слід відповідно до температури у приміщенні дитячого  садка.

10.  Якщо малюк важко розлучається з матір’ю, то бажано перші кілька тижнів доручити відводити дитину в дитячий садок батькові, або сестрі/брату чи дідусеві/бабусі.

11.  Батьки не повинні допускати перерви у відвідуванні дитсадка-тиждень удома не тільки не допоможе малюкові адаптуватися, але й продемонструє йому, що є інший варіант, якого можна всіма силами добиватися, це може перерости у нервові розлади.

12.  У деяких випадках потрібна консультація фахівця, а якщо малюк не адаптується до нових умов протягом року, можливо, краще припинити відвідувати дитячий садок. Навіть у цьому випадку необхідно ретельно стежити за станом дитини, щоб пізніше, коли прийде час іти до школи, не було подібних проблем.

13.  Вчити дитину вдома бути самостійною. Тобто гратися самій (наприклад, перебуваючи самій в кімнаті, тоді як дорослі є вдома, але не в її полі зору – щоб виникало відчуття самостійності), також їсти самостійно, одягатися самостійно, без допомоги дорослих. Вона має навчитися самостійності для того, щоб в садочку вона була впевнена в собі, їй не було страшно самій, вона могла виконувати там всі дії сама, не переживаючи що щось піде не так, а не буде кому допомогти.

14.  Стиль розмови (особливо коли дитина вередує) має бути строгим та чітким (але без негативного тону чи крику). Тобто дитина має чітко розуміти, що від неї вимагається і розуміти, що це не можна змінти. Наприклад – „ти зараз маєш піти у ванну і сама помити руки”. Так само і з садочком – потрібно давати чітку інструкцію – наприклад „А зараз ти сама одягаєшся, взуваєшся, вдягаєш курточку і ми ідемо в садочок”. Оскільки чим більше іти в неї на поводу, чим більше іти на поступки, чи виправдовуватися – тим більше вона капризує, бо розуміє, що може маніпулювати цим.

15.  Дитині в ранньому віці необхідні чіткі рамки, які вона ще не може встановити собі сама, і це мають зробити дорослі. Тобто за допомогою дорослих вона має зрозуміти, що можна собі дозволити, а чого робити не можна, що є визначений час для сну, їжі, садочку, прогулянки і так далі. Це буде в неї викликати відчуття стабільності і спокою.

      Також цьому відчуттю впевненості і спокою сприяє те, що думка батьків є одностайною, тобто мама з татом не суперечать одне одному. Не може бути так, що наприклад мама щось дозволяє, а тато ні.

16.  Ходіння у садочок для дитини має стати чимось, що саме собою розуміється – регулярним і стабільним.

Використана література:

Стреж Л. Сходинки адаптації дітей раннього віку